Фінансове забезпечення
Брак достатніх фінансових ресурсів є однією з найбільших проблем, з якими стикається Державний орган регулювання та нагляду за страховою діяльністю. Наслідком браку фінансових ресурсів є неспроможність такого органу відігравати роль, надану йому законодавством.
Державний орган регулювання та нагляду за страховою діяльністю повинен мати власний (достатній) бюджет, який дозволить йому здійснювати ефективний нагляд та регулювання (суттєвий критерій “о” за ICP 3). Тільки це дасть можливість залучити та утримати висококваліфікованих працівників, найняти зовнішніх експертів (за необхідністю), організувати тренінги та запровадити і підтримати адекватну інфраструктуру нагляду (IT, витрати на перевірки на місцях, приміщення органу нагляду тощо). На практиці застосовують три типи фінансування:
Тип A: Держава фінансує діяльність державного органу регулювання та нагляду за страховою діяльністю. Гроші надходять від платників податків.
Тип B: Страхові компанії, за якими здійснюється нагляд, оплачують видатки, повязані з наглядом.
Тип C: Частина витрат фінансується за рахунок держави (платників податків), а інша за рахунок компаній, за якими здійснюється нагляд.
Перевага типу A полягає в тому, що ніхто не вдаватиме, що орган нагляду залежить від сектора.
З іншого боку, держави стикаються з бюджетними проблемами.
Вони повинні економити та зменшувати витрати. За таких умов дуже важко, або навіть неможливо, для влади правильно відокремити дуже важливі та менш важливі обовязки, які повинна виконувати держава.
На приклад, існують єдині правила оплати праці всіх державних службовців. Це може мати негативні наслідки для якості професійної підготовки працівників органу нагляду. Вони рідко мають високий рівень освіти. Дуже важко запросити на роботу та утримати кваліфікованих спеціалістів зі страхування, юристів, економістів та аудиторів, якщо врахувати той рівень заробітної плати, який держава готова та спроможна платити.
Існує декілька різновидів фінансування типу B.
Перше і найлегше рішення щодо фінансування полягає у виплатах в солідарній формі (pay as you go procedure). Страховик, за яким здійснюється нагляд, повинен сплачувати за страховку х% від сукупної суми страхових премій. Друге рішення полягає у встановлені плати за послуги органу нагляду (наприклад, плата за ліцензію, за перевірку на місцях або згоду на передачу портфелю цінних паперів). Третє рішення може полягати в комбінації інших процедур.
Друге рішення є проблематичним. По-перше, дуже важко визначити, який внесок потрібно сплачувати і за які послуги. По-друге, ніхто не може наперед визначити види та обсяг послуг органу нагляду потрібних на наступний рік.
Третє рішення є кращим, оскільки бюджетне планування є легшим та більш надійним. З іншого боку, залишаються труднощі із визначенням правильного рівня сплати за послуги органу нагляду. Результатом стане безпідставне зростання рівня бюрократії.
Найкращим рішенням буде перше, оскільки його легко впровадити, воно менш дороге ніж інші моделі, та його легше зробити прозорим. В цій процедурі необхідно уникнути будь-яких непорозумінь та підозр у
тому, що орган нагляду залежить від страхового сектора. В законі повинно бути прописано, що бюджет повинен погоджуватися парламентом чи наглядовою радою. Ця рада повинна розглядатися
як нейтральний та надійний орган. Процедура фінансування повинна бути прозорою та регулярно оприлюднюватися (включаючи перевірені фінансові звіти).
Тип C довів свою цінність в деяких країнах, але ці країни також збираються змінити свої системи фінансування. Причина полягає в тому, що в цій моделі не можна уникнути недоліків типу А. Досвід показує, що навіть якщо держава фінансує лише незначну частину витрат органу нагляду, вона хоче впливати на політику органу нагляду, зокрема, з метою зменшення фінансових ресурсів.
Підбиваючи підсумки, слід підкреслити, що процедура фінансування, яка ґрунтується на типі В, є єдиним рішенням, що забезпечує ефективний нагляд за страховою діяльністю. Орган нагляду повинен бути зобовязаний готувати деталізований та ґрунтовний проект річного бюджету з реалістичною оцінкою необхідних на наступний рік витрат. Цей бюджет повинен забезпечувати виконання необхідних видів діяльності навіть в умовах бюджетних негараздів.
Бюджет повинен містити фінансові резерви на випадок непередбачених, але можливих і необхідних заходів органу нагляду (на приклад, збільшення кількості перевірок на місцях в кризових ситуаціях, необхідність інтенсифікувати міжнародне співробітництво, тощо).
Крім того, потрібно, щоб орган нагляду мав гнучку можливість швидко використовувати бюджетні кошти. Бюджет повинен затверджуватися органом нагляду за регулятором страхової діяльності. Це може бути парламент чи наглядова рада.
Кадрове забезпечення
Державний орган регулювання та нагляду за страховою діяльністю потребує працівників найвищої кваліфікації. Спеціалісти зі страхування, аудитори, економісти, юристи, ІТ- спеціалісти, тощо, які працюють в такому органі, повинні мати належний рівень навичок та досвіду (суттєвий критерій “q” за ICP 3).
Наглядач повинен мати не лише технічні знання та досвід, а й певний рівень чутливості, інтуїції та лідерських здібностей. Він повинен співпрацювати не лише з колегами в своїй країні, але й із іноземними наглядачами. Він повинен знати, як мінімум, одну іноземну мову; для більшості наглядачів в світі - це англійська мова.
На ринку праці немає високоосвічених наглядачів зі страхування. Державний орган регулювання та нагляду за страховою діяльністю повинен сам готувати своїх працівників. Найкращим складом працівників є комбінація досвідчених наглядачів та молодих висококваліфікованих осіб, які будуть навчатись у досвідчених працівників.
Тренінги є важливими не лише на державному рівні. Дедалі важливішим стає отримання досвіду за кордоном. Для досягнення цієї мети є дуже важливим обмін працівниками з іноземними органами нагляду, участь в міжнародних семінарах та відрядження до міжнародних установ.
Обмін працівниками зі страховими компаніями може також бути гарним методом покращення освітнього рівня як наглядачів, так і працівників страхових компаній. Досвідчені працівники компаній допомагатимуть органу нагляду, а кращі знання наглядачів будуть корисними для компаній. На жаль, на практиці такий обмін є неможливим. Бюрократичні перепони не дозволяють застосування такого рішення. Іноді експерти органу нагляду переходять на роботу до страхового сектора. Але це, зазвичай, односторонній рух. Шанс того, що працівники страхового сектора перейдуть на роботу в орган нагляду є надзвичайно малим через різницю в рівні оплати праці.
Закон повинен надати органу нагляду повноваження при необхідності залучати зовнішніх спеціалістів на контрактній основі. Орган нагляду повинен бути спроможним оцінити компетентність цих спеціалістів, контролювати їх роботу та забезпечити їх незалежність від компаній, що контролюються, чи інших сторін.
Досвід роботи із зовнішніми спеціалістами не є однозначним. Зовнішні експерти зазвичай не мають досвіду з нагляду. Наглядач повинен навчати цю третю сторону. Крім того, в довгостроковому періоді витрати на залучення зовнішніх спеціалістів є значно вищими, ніж на тренування власних працівників. Незважаючи на це, в деяких країнах перевірки на місцях переважно або повністю виконуються залученими зовнішніми актуаріями, аудиторами та юристами.
Це не рекомендується. Орган нагляду за страховою діяльністю є ефективним та має право на існування лише тоді, коли головна мета досягається завдяки штатним працівникам, які використовують інструменти нагляду, надані їм законодавством. Кваліфікований наглядач повинен знати зовнішній та внутрішній стан компанії, яку він повинен контролювати.
Перевірки на місцях є необхідним інструментом для отримання цих знань. Вони є найкращим тренінгом для наглядачів, які пізнають на практиці, що таке страхування, які страхові ризики існують, як ці ризики можна контролювати, якою є роль посередників, де є або можуть бути слабкі місця, які існують види внутрішнього контролю, управління та контролю відповідальності, як вони обчислюють технічне забезпечення, як вони обирають належний рівень перестрахування, як здійснюється тарифікація, які дані є доступними, як вони розглядають скарги споживачів, тощо.
Установа, яка передає функції перевірки на місцях зовнішнім актуаріям, контролю рахунків – зовнішнім аудиторам, перестає бути органом нагляду за страховою діяльністю і стає координаційним органом для забезпечення саморегулювання.
Лише у випадках, коли потрібно дослідити винятково важливе та складне питання, може бути необхідним найняти зовнішніх експертів для участі в діяльності органу нагляду. Таким прикладом було застосування страховими компаніями деривативів декілька років тому.
Однак важливою є не лише кваліфікація працівників органу, але й достатність кількості працівників. Часто як кваліфікація, так і кількість є неадекватними. Орган нагляду повинен регулярно перевіряти, скільки працівників йому потрібно для виконання роботи. Ця перевірка може здійснюватися зовнішніми консультантами або штатними працівниками. Існує ряд затверджених методів, які ґрунтуються на фактах, характеристиках та оцінках. Для отримання обєктивного уявлення рекомендується застосовувати більше, ніж один метод.
І останнє, але не менш важливе, – є необхідним положення закону, яке б надавало правовий захист органу нагляду та його працівникам. Мотивація, сміливість та незалежність наглядача паралізуються, якщо йому доводиться боятися, що він повинен особисто відповідати за наслідки своїх дій під час виконання службових обовязків (на приклад, витрати, повязані із захистом). Це не стосується випадків несумлінного виконання обовязків (навмисно або через недбалість).